Щастя і Кохання
- Куди йде кохання? - запитало маленьке Щастя у свого батька.
- Воно вмирає, - відповів батько. Люди, синку, не бережуть те, що мають. Просто не
уміють кохати!
Маленьке Щастя задумалося: "Ось виросту великим і стану допомагати людям!"
Йшли роки. Щастя підросло і стало великим. Воно пам'ятало про свою обіцянку і
щодуху прагнуло допомагати людям, але люди його не чули. І поступово Щастя з
великого стало перетворюватися на маленьке і чахле. Дуже воно злякалося, якби зовсім не
зникнути, і відправилося в далеку дорогу, аби знайти ліки від своєї недуги.
Довго чи коротко йшло Щастя, не зустрічаючи нікого на своїй дорозі, лише стало йому
зовсім погано. І зупинилося воно відпочити. Вибрало розлоге дерево і прилягло. Лише
задрімало, як почуло кроки, що наближаються.
Розплющило очі і бачить: йде по лісу старець весь в лахмітті, босий і з палицею.
Кинулося Щастя до нього:
- Сідайте. Ви, мабуть, втомилися. Вам потрібно відпочити і підкріпитися.
У старого підкосилися ноги, і він буквально звалився на траву. Трохи відпочивши,
мандрівник повідав Щастю свою історію:
- Образливо, коли тебе вважають таким старим, а я ще молодий, і зовуть мене Кохання!
- Так це ви Кохання?! - здивувалося Щастя. Але мені говорили, що Кохання це
найпрекрасніше з того, що є на світі!
Кохання уважно поглянуло на нього і запитало:
- А тебе як звуть?
- Щастя.
- От як? Мені теж говорили, що Щастя має бути прекрасним. І з цими словами
воно дістало зі свого лахміття дзеркало.
Щастя, поглянувши на своє віддзеркалення, голосно заплакало. Кохання підсіло до
нього і ніжно обійняло рукою.
- Що ж з нами зробили ці злі люди і доля? - схлипувало Щастя.
- Нічого, - говорило Кохання, - Якщо ми будемо разом і станемо піклуватися одне про
одного, то швидко станемо молодими і прекрасними.
І ось під тим розлогим деревом Кохання і Щастя уклали свій союз ніколи не
розлучатися. З тих пір, якщо з чийогось життя йде Кохання, разом з ним йде і Щастя,
порізно їх не буває. А люди до цих пір зрозуміти цього не можуть.
Що таке Любов?
Учень звернувся до вчителя з питанням:
— Що таке любов?
— Уяви собі воду. Морська стихія може бути тихою, мов дзеркало, що пестить око,
відображає сонячне проміння, народжуючи грайливі відблиски. Може бути і бурхливою
смертю, що топить кораблі, змиваючи з лиця землі маленькі села і великі міста. Може
впасти з небес і відродити пустелю, а може згубити все живе на багато миль навколо
жорстоким потопом. Може виявитися тією краплею вологи, здатною зберегти життя в
пустелі, а може виявитися останньою краплею терпіння.
Все це і є любов.
У крамниці у Бога
... Одного разу жінці приснився сон, що за прилавком крамниці стояв Господь Бог.
- Господи! Це Ти? - вигукнула вона з радістю.
- Так, це Я, - відповів Бог.
- А що у Тебе можна купити? - запитала жінка.
- У мене можна купити все, - пролунала відповідь.
- У такому разі дай мені, будь-ласка, здоров'я, щастя, любові, успіху і багато грошей.
Бог доброзичливо посміхнувся і пішов у підсобне приміщення за замовленим товаром.
Через деякий час він повернувся з маленькою паперовою коробочкою.
- І це все?! - вигукнула здивована і розчарована жінка.
- Так, це все, - відповів Бог. - Хіба ти не знала, що в моєму магазині продається тільки
насіння?
А решту треба виростити.

Жадібна лисиця

     Вилізла лисиця ранком зі своєї нори. Сонце тільки сходило, і тінь від лисиці була довжелезною.

     Глянувши на неї, лисиця подумала: „Яка я велика! На сніданок мені, мабуть, потрібен буде цілий верблюд”.

     І побігла шукати верблюда. Раптом із кущів вискочив заєць, і гайда тікати. Лисиця зверхньо глянула в його бік і побігла далі.

     Сонце зійшло вище, і тінь, що падала від лисиці, ставала меншою. Вона спинилася, глянула на неї ще раз і вирішила, що верблюда, мабуть, за один раз не подужає, тому їй вистачить і баранчика. У животі вже добряче крутило від голоду.

     Раптом дорогу їй перебігла зграйка куріпок. Але лисиця, утвердившись у думці, що їй потрібен на сніданок цілий баран, навіть не звернула на них уваги.

     Сонце зійшло ще вище, і лисиця зауважила свою вже зовсім мізерну тінь. Згадала зайця, який ранком ледь від неї втік, і дуже пошкодувала, що не погналася за ним.

     За якийсь час тінь щезла зовсім. Згадала лисиця куріпок, і облизнулася. Зла на себе й на весь світ, голодна і розгублена, почала вона ганятися за мишами.

 Відро з яблуками

     Купив собі чоловік новий дім – великий, гарний – і садок із фруктовими деревами поряд. А у старенькій хатинці неподалік жив заздрісний сусід, який завжди намагався зіпсувати настрій: то сміття викине під ворота, то ще якусь капость чучверить.

  Прокинувся одного разу чоловік у доброму настрої, вийшов на ґанок, а там – відро з помиями. Узяв він його, помиї вилив, відро вишкріб аж до блиску, назбирав у нього найбільших, стиглих і смачних яблук та й пішов до сусіда. Той, зачувши стукіт у двері, зловтішно подумав: „Нарешті я йому допік!”. Відчиняє двері, сподіваючись на скандал, а чоловік протягує йому відро з яблуками і каже:

Хто чим багатий, той тим і ділиться!

 Як обрати чоловіка

     Мати настановляла доньку – підлітка:

Шлюб – справа відповідальна. Чоловіка слід обирати дуже уважно. От подивись на тата. Він може полагодити все, що завгодно: і машину, і побутову техніку, й електрику, і сантехніку… І меблі, якщо зламаються, теж полагодить

  Донька кивала головою. Усе це вона і справді бачила.

 -  Якщо знайдеш собі такого чоловіка, - вела далі мати, - у тебе ніколи не буде нічого нового.